Проектна технологія навчання не є принципово новою в світовій педагогіці. Ця технологія виникла у 1920 р. у США. В основі цієї технології лежить метод проектів, його також називають методом проблем. Цей метод був розроблений американськими філософами і педагогами Дж. Дьюі та його учнем В. Х. Кілпатріком. Вони пропонували будувати навчання на активній основі, через цілеспрямовану  діяльність учнів, відповідно до їх інтересів, що зумовлює власну зацікавленість в отриманні знань, які в подальшому будуть використовуватися. Інші самостійно повинні розв’язувати висунуту проблему, а викладач – направляти роботу учнів щодо їх самостійного пошуку. Учні мають самостійно і власними зусиллями розв’язувати проблему, використовуючи знання з різних галузей, отримавши реальний результат. Таким чином, розв’язання проблеми набуває контури практичної діяльності.

   Сутність проектної технології – стимулювати інтерес до певних проблем, що передбачає володіння певною сумою знань, і через проектну діяльність, яка передбачає розв’язання одної або декількох проблем, практичного застосування одержаних знань.

   Метод проектів почали використовувати на початку ХХ сторіччя. Ідея проектного навчання виникли в Росії практично паралельно з розробками американськими педагогами під керівництвом російського педагога С. Шацького, яким у 1905 р. була організована група співробітників, які почали використовувати метод проектів у практиці навчання.

   Пізніше ці ідеї почали використовувати в Росії у школах, а 1931 метод проектів був засуджений і більше не робилися спроби його використання. Поряд з цим, закордоном (США, Англія, Бельгія, Ізраїль, Фінляндія, Німеччина, Італія, Бразилія, Нідерланди) та ін. країни світу активно його використовували. Це зумовлено раціональним використанням і поєднанням теоретичних знань та їхнього практичного застосування в розв’язанні конкретних проблем навколишнього світу.